Не питай мене більше.. “як ти…”, не питай мене.. ні про що….

Не питай мене більше.. “як ти…”, не питай мене.. ні про що….

не питай мене більше.. “як ти…”
не питай мене.. ні про що….
бо щоденно нові теракти
вносять сотні нових “якщо”

вносять сотні нових “навіщо”
у пустелю моїх очей
де залишена на горищі
непотрібна гора речей


де залишені найдорожчі
з найдорожчих мені людей
усі “мрію”, “надіюсь”, “хочу”…
навіть сон – мені привілей
знаєш… з часом, стає не страшно
з часом… байдуже не стає
Харків, Буча, Ірпінь, Попасна
відчуваєш? усе.. твоє…
Україна – моя адреса…
Україна.. і є мій дім
Миколаїв, Херсон, Одеса…
знов тривога.. ракета… грім….


коли в серце лунає постріл
коли вибух в моїй душі
а слова вже занадто гострі…
не проси мене.. “напиши…”
що залишиться нам по факту
і який зберемо врожай…
не питай мене більше.. “як ти…”
не питай мене.. не питай….


© Ілона Верхівська-Ельтек