не питай мене більше.. “як ти…”
не питай мене.. ні про що….
бо щоденно нові теракти
вносять сотні нових “якщо”
вносять сотні нових “навіщо”
у пустелю моїх очей
де залишена на горищі
непотрібна гора речей
де залишені найдорожчі
з найдорожчих мені людей
усі “мрію”, “надіюсь”, “хочу”…
навіть сон – мені привілей
знаєш… з часом, стає не страшно
з часом… байдуже не стає
Харків, Буча, Ірпінь, Попасна
відчуваєш? усе.. твоє…
Україна – моя адреса…
Україна.. і є мій дім
Миколаїв, Херсон, Одеса…
знов тривога.. ракета… грім….
коли в серце лунає постріл
коли вибух в моїй душі
а слова вже занадто гострі…
не проси мене.. “напиши…”
що залишиться нам по факту
і який зберемо врожай…
не питай мене більше.. “як ти…”
не питай мене.. не питай….
