Я просто людина, не менше, не більше…
У мене є серце, що в грудях тремтить….
Я просто людина, така, як всі інші…
У мене є власні “люблю” і “болить”…
У мене є мрії, думки, хвилювання…
Буваю весела, а часом – сумна…
Місцями мене огортають вагання,
А іноді в серці буяє весна…
У мене є гріх, каяття і провина…
У мене є радість, надія і сміх…
На те я, напевно, звичайна людина…
На світі цім сотні подібних таких….
Я просто живу: прокидаюся зранку,
Роблю те, що маю робити щодня…
Тримаю роками встановлену планку,
Життєва є певна структура своя…
У мене є друзі, знайомі, родина,
Минуле, майбутнє, сьогоднішній день…
На те я в цім світі – звичайна людина,
Не більше, не менше – людина лишень…
Таких як і я в цьому світі багато…
І в кожного в серці є власне життя!
І планка, яку вони мають тримати,
Є сміх, сподівання, любов, каяття…
І люди-світи ходять поряд зі мною…
Їх сотні, мільйони звичайних людей…
І кожен з них буде завжди лиш собою…
Із морем несхожих думок та ідей…
Й однакових двох людей неможливо
Ніколи нікому в цім світі знайти…
Звичайна людина, напевно, це диво…
Це диво – усі ми, це диво – це ти!
Ти той, кому Бог вклав серденько у груди.
Не просто людина – незвіданий світ!
Не завжди солодким життя твоє буде,
Але ти людина – ясний дивоцвіт!
Неси це ім’я в своїм серці крізь терни,
Як скарб, як надію, як гордість свою!
В тобі Бог життя посадив, наче зерня,
Тож, прошу, зрости з нього квітку свою!
Нехай проросте крізь каміння до неба,
Її полюбити всім серцем зумій!
Ми люди звичайні, нам більше не треба…
Незвідані душі в подобі людській…
© Огнєва Інелла
