Кожен з нас на поличках життя має власну історію,
Про яку ані словом, ні помислом, більше нізащо…
Ту, яка, дивним чином, змінила життя траекторію,
І навчила сприймати усе, що іде, лиш на краще…
Кожен з нас має власні, колись такі сильні, емоції,
Від яких, як собі не біжи, вже ніколи й нікуди…
Ті, які не вдалось, свого часу, ділити на порції:
Все відразу й наповну, а там – неважливо, що буде.
Кожен з нас завжди знайде причину для щирої посмішки,
Навіть в час, як від власного дихання землю не чує
Під ногами, коли, так незграбно упавши навколішки,
Молить Бога… І Той же все бачить… і, вкотре, рятує…
Кожен з нас – це окрема, така неповторна, історія,
Про яку, якщо все ж пощастить, ще згадають нащадки…
А, тим часом, – кладем на полички життя пережиті теорії…
Залишаючи потайки в серці незримі закладки….
© Дар’я Потапова
