Давай поговоримо, мамо,
Про все що на серці щемить.
Посиджу з тобою, мамо,
Хоча б коротеньку мить.
Я маю багато сказати
Та висловити чуття,
Я хочу тобі передати
Моєї душі каяття.
Ой мамо, як би могла ти,
Я знаю що серед всіх,
Молитвою й добрим словом,
Спасла від думок моїх.
Та важча моя хвороба,
Нажаль, цей нестерпний біль,
Нестримна душі жалоба,
Її не прогнать звідціль.
Вона так смертельно вчепилась.
Й лікує часу зловтіх..
Найважча людська хвороба,
Її нізивають гріх.
Зриваються з мого серця
Німими слова жалю.
Пробач мені, моя мамо,
Що все це тобі говорю.
Вуста промовляли тихо:
Все добре, все як завжди..
Ти, мамо, для мене втіха,
Прошу, трішки ще посиди.
Від болю душа згорає,
В пекельнім вогні кричить..
А мама мене обіймає,
Втирає сльозу й мовчить..
