Я виросла, мамо, і вже майже звикла
З тобою на відстані бути весь час.
Наївність дитяча в очах кудись зникла
Й до всього запал теж частково погас.
Не дівчинка вже, я дорослою стала
Й дорослі проблеми чекають мене.
Я згадую просто, як ти пригортала
І тихо казала: «Не плач, все мине…».
Мені б мати змогу прибігти до тебе
Й за чаєм відкрити всю душу сповна.
Так часто в підтримці твоїй є потреба,
Як жаль, що можливості зараз нема…
Я виросла, мамо, багато змінилось,
За мене не вирішиш більше сама.
Ти просто пильнуй, щоб зі шляху не збилась,
Для мене завжди ти у всьому права.
Я виросла, мамо, уже не дитина
І з часом все більш усвідомлюю факт,
Що мама найближча у світі людина
І, навіть, дорослій без неї ніяк…
© Яна Корольова
