Вже не хочу чекати тебе,
Зрозуміла, що це марна справа.
Окуляри рожеві зняла
І прозріла в ту мить… Я – забава.
Не чекатиму більше дзвінків,
Повідомлень мені в особисті.
Про побачення я промовчу,
Хоч прийдеш, може, ще в падолисті…
У чеканнях немає мене,
Відпускаю із серця із Богом.
Йди, біжи, поспішай, хоч лети,
Тільки ти не спіткнися за рогом…
Що чекати, коли шансів нуль
І удача кохання лишила.
І не злюся, але часто мучить мене:
Що не так я, коханий, зробила?..
Гарно ж як – не чекати тебе,
Спокій нишком закрався у душу.
Я щаслива, все добре, посміхнуся собі…
Відпустила й полегшало дуже…
©Світлана Білошапка
