Я ще дитина, хоч доросла вже..

Я ще дитина, хоч доросла вже..

Я ще дитина, хоч доросла вже..
Моя душа від спогаду сміється..
І хоч волосся вже давно не в’ється – як у дитинстві.
Все ж я ще дитя..
Ох.. Швидко як минуло півжиття.
Давно відрізані вже коси.
Роки поділися кудись,
А я пригадую ще й досі –

Як ми малі, голі і босі,
Біжим з сестрою сміючись,
По полю де лежать покоси.
Ох.. Як це вже було “колись”..


Колись давно.. В минулому.. Пройшло..
Та я все згадую бабусене село,
І гріє душу той дитинства спомин,
Коли в бабусі в зимку теплий комин,
І смажене насіння гарбузове..
Бабусине натомлене чоло..
Ох.. Швидко час минув, це вже минуле.
Колись було давно..
Нажаль пройшло..


Хоч вже доросла, та іще дитина.
Бо кожен спомин гріє відчуття.
І повертає в ту далеку днину,
До того безтурботного життя..
Де я мала..
Бабусина хатина..
Куди, на жаль, немає вороття..


© Татьяна Голинская