Відпусти мене, бо осінь вже минає…
Та й між нами вже нема тепла,
Почуття у серці остигають,
Хоч, здається, якось не пора…
На душі дощем вирує непогода,
І слова зникають в суєті,
І у кожного своя свобода,
Хтось смакує щастя в самоті…
А мені якось не до вподоби
Розділятися на після і на до,
Слабнути, як від хвороби,
Не відпускати те, що вже пройшло…
Відпусти мене, бо холод на порозі…
І темніє швидше, зазвичай…
Більш чекати зустрічі не в змозі,
Охолонув недопитий чай…
Ми з тобою так і розминулись
На перехресті наших мрій
Погоже літо промайнуло,
Осколки залишивши від надій…
Вже не складеш уламки у єдине,
Не розпалиш у попелі вогонь,
На серці якось стало зимно…
І не зігрітись вже теплом долонь…
Та ж відпусти! І серце не тримай,
Впустив туди ти холоди…
Розлукою розпише осінь небокрай,
Де розминулись почуттями ми…
© Halyna Kuntso
