Кудись біжить наш час невпинно, стрілки годинника не повернуть назад…
1
Поезія

Кудись біжить наш час невпинно, стрілки годинника не повернуть назад…

Кудись біжить наш час невпинно
Стрілки годинника не повернуть назад.
Чому ж ми не цінуєм кожну днину,
А все чекаєм вихідних та свят?

“Коли настане та субота?
Коли ж закінчиться цей день?
Набридла вже мені робота.
Я хочу відпочити й поспівать пісень.”

Здавалось б, життя — це повість довга,
Яка, напевно, не матиме кінця.
Насправді ж — історія коротка
Вона скінчиться… Швиденько пробіжать літа

Бо час іде, він ні на кого не чекає,
Біжить, біжить й бере своє.
Малесенька дитинка підростає,
І згодом вже сама матусею стає.

Доросла ніби, та мріє про диво.
“Вернутися мені б туди на мить,
Де мама молода й щаслива
На кухні з татом щиро гомонить.”

Подивиться в альбом тихенько,
І по щоці піде сльоза.
Не має вже на світі неньки,
І батька забрАла торічна зима.

Тоді підніме руки в небо,
І скаже: “Спасибі Боже за життя,
Я зрозуміла, цінувати треба
Тобою дане нам буття!”

© Іванна Христан