Покинутий дім, розвалені стіни…
Він ще пам’ятає рідні голоси!
Тут ще збереглися у його руїнах
Тепло від долонь і наші сліди.
Останні сліди… Чи ж ними вернемо?..
Куди ж повертатись? Нічого нема!
Ми думали: тут життя проживемо…
В єдину валізу вмістилось життя!
Втікали… покинули… не озирались!
Із рідного раю – Судом і Гомора!
За те що ми мови своєї цурались?
Свята в нас країна, і нарід, і мова!
Свята в нас земля, бо скроплена кров’ю!
Як страдники гинули і дочки, й сини,
За рідну країну в жертовній любові
Безжально мордовані тут полягли!
А мова – молитва, а мова – струна
Завмри на хвилину! По світу лунає
Її невмируща і дзвінка душа
І кожен чужинець вже нею співає.
Руїни… руїни… суцільні руїни!
Що ж нам залишилось?! Чи знищені ми?..
Це мова і віра – якщо українець –
Ніколи не знищать ніякі кати!
©Г.Криштомполь
