А як їм там в задушливих підвалах,
Ув’язненим ракетами чужими?
Над головами ядовиті жала,
А в поміч тільки Божі херувими.
Небесна мати руки підкладає,
Спиняє ненажерливі ракети.
І Господа, і світ людей благає
Порвати хижо сплетені тенета.
У мурах “Азовсталі” б’ється серце
Нескореної неньки України,
Кругом громоподібні линуть терції,
Перетворили місто на руїни.
Жило недавно гуркотом заводів,
Вітальними гудками кораблів
І море присилало щастя ноти
Із хвиль до прибережної землі.
Кипіла сталь, пихтіли сильні печі,
Скликав погостювати драмтеатр,
Морське повітря пеленало плечі ,
Рибалки шикувались в довгий ряд.
Життя текло, весілля і хрестини,
Автіки бігли власний марафон,
Мінялись навколишнії картини,
Тримало місто стрій морський й фасон.
Зруйноване. Сіріють голі ребра,
Поламаний, підкошений остов,
Прийшов чужак з за руського поребрика.
Така у “визволителя” любов.
Схвильовано і тужно крехчуть чайки
І гомінкий прибій осиротів.
Рови ростуть. Розтерзане світання.
А скільки їм залишилося днів?
Немає слів. І сліз не вистачає.
Молитви тільки щирі до Богів.
Горить Марії місто, помирає.
Врятуйте жменьку дочок і синів!
В підвалах, у гнітючому полоні,
Ще Маріуполя пульсує кров жива.
О, Господи, сховай їх у долоні
І припини хижацькії жнива.
© Лілія Сідор
