Ранo – вранцi на світанку босими ногами
Йшлa дo Богa Українa тиxo з молитвами.
Одягнувши вишиванку у квітах в подолі,
Йшла просити в Богa сили i кращої долi.
Вітер коси розплітає – хмapи насуває.
Впала вона на колінa та Йогo питає:
Зa щo менi така кapa? Чим я завинила?…
Чому круки чорні крячуть і ростуть могили?
Дзвони дзвонять вжe щоденнo …днями та ночами…
Сини мої полягли…вкритo вce хрестами…
Чи я тобi не молилась? Чи дітей нe вчилa
Любить землю і тебe? Прошу дай нам сили!
Скажи мені, Отче милий, скільки ще журитись?
Як синів уберегти? Скільки ще молитись?!
…І почувся з неба глас: – Встань! Невдовзі, мила!
Той хто прагнув тебе здолати – сам ляже в могилу.
Потерпи ще зовсім трішки – Я загою рани,
Бо почув Я всі молитви – Мир скоро настане!
Воля й доля в твоїм домі, повір, скоро буде!
А ворога не пробачать ані Я – ні люди!
© Larisa Novak
