Вона була геть не така…
Невагома,прозора і навіть крихка,
Як квіти…
Ті,що знаходиш у книгах з літа.
Комусь не зрозуміла
У чомусь не проста,
Поєднювала в собі химерність ночі
Й розмаїття сонячного дня.
Зігрівала своїми обіймами
Іноді дихала прохолодою.
Любила світ з його чеснотами та стигмами
Писала для нього вірші
З особливою насолодою.
Він навіть вдавав,що читає…
Та ніколи їх не читав
© Світлана Салабай
