НазавждИ бабуся в моїм серці,
Дуже доброю ріднесенька була!
То ж не дивно, що опісля її смерті
Бракувало мені сонця і тепла…
Ми про все на світі розмовляли,
Таємниці довіряла їй свої.
До дрібниць одна про одну знали,
Я любила, наче матінку, її!
Так бабусеньки мені не вистачає,
Так сумую, – не дібрати слів!
Вже ніхто в її хатині не стрічає,
Спорожніли вже давно комора й хлів…
Поросло подвір’я бур’янами,
На свята там не збирається ніхто.
Десять років, як її немає з нами,
А здається, що пройшло вже цілих сто!
Та коли подивлюся у небо,
Бачу свою бабцю там завжди!
Знак подасть, поможе – коли треба,
І не раз врятує від біди!
Вірю – моя рідна всюди поруч,
І сміємось, й плачемо удвох,
І радіємо, і разом з нею в горі…
Бо дозволив їй моє життя оберігати Бог!
© Людмила Степанишен
