а скільки за плечима в нас прощань…
і скільки зустрічей ще буде поміж нами
та з часом.. менше.. й менше.. запитань
і тихо… як в занедбаному храмі….
тут ні пробачень, тайн, ні молитов
а виправдань… багато ще знайдеться
для слів важливих.. часу не знайшов
знайти б хоч вихід… там, де вхід.. до серця
так тихо.. хтось спитає.. я змовчу….
бо сказане – давно вже за плечима
несказане – комусь не по плечу
а цінне все… очам, на жаль.. незриме
пройди мій шлях… візьми моє взуття
якщо ти, справді, хочеш зрозуміти….
буває , мить.. цінніша за життя….
а є життя…. що не вартує миті…
тож хай гуркоче маятником час
де кожен мріяв.. про шматочок раю
та гірко бути.. іншим… про запас
коли в самих.. запасів вже немає
коли в самих.. самотність б’є у дзвін
причастям рима тулиться до рими
і тисне світ з усіх тебе сторін
а цінне щось… давно вже.. за плечима….
Автор: Ілона Ельтек
