Вона час від часу з’являлась дізнатись, чи все у нього окей

Вона час від часу з’являлась дізнатись, чи все у нього окей

Вона час від часу з’являлась дізнатись, чи все у нього окей,
Чи не програв усі гроші у покер, або хокей,
Чи не схопив корону (у значенні всіх корон),
Скільки відвідав весіль, на скількох побував похорон.

Processed with VSCO with 1 preset

Вона зазирала за ширму зашторених нею куліс,
Знайомі все декорації: люди, машина, ліс,
Чи щось помінялось: ким був він… і ким він став?
У нього стабільно “потроху”: потроху війни і вистав.

Вона цікавилась щиро, з коханням усіх кохань,
Без зайвої балаканини, без зайвих сцен і зізнань.
І тільки дізнавшись, що всьо у нього як треба,
Зникала надовго, втрачала у ньому потребу.

Жила своїм власним життям: знімала, робила, писала,
Мала прихильників різних, захоплень мала немало.
Носила вірші у сумці, носила на шиї прикраси,
Ось так і крутилась-жила, з’являючись час від часу.

Місцями втрачала віру, втрачала людей і, власне,
Втрачала себе і в собі, втрачала усе прекрасне.
Та ті рІдкі дзвінки давали натхнення й надію,
Тому вона знов набирає, чує той голос й радіє.

Він скаже, як завше, що все у нього потроху,
Що живемо в історичні часи, в цікаву епоху,
Вона розкаже про місто, вірші і свою роботу.
На тому розмова скінчиться, мовчання замінить скорботу.

І скільки то буде тривати, ніхто не знає,
Чомусь нас у школі не вчили: “Кохання вбиває”…
І чим ближче до того зізнання, тієї дивної дати,
Навколо літає нестерпно:
“Письменник має страждати”.

#ЛідочкаПише

© Lidia Khaustova