їй – два… вона так любить маму
і цілий світ знайде в її очах
бо мама заплітає колосками
цілує ранки.. і розвіє страх….
їй – шість… “не плач, моя мамусю…
я вже доросла.. йду у перший клас !”
портфелик, зошити… і “швидко повернуся”
все швидше.. й швидше… рухається час….
їй – чотирнадцять… світ, насправді, інший
і мама, знає… знає не про все….
цілунки перші , друзі , зради , вірші…
а час летить…. а час уже несе….
їй – майже двадцять… не змінилась, наче..
освіта, мрії.. менше й менше… спить
весілля, фото… мама знову плаче….
і все.. в її житті…. завбільшки з мить….
вже двадцять три… комусь телефонує…
у мене народився, мамо, син….
я плачу й плачу…. скільки сліз тих… чуєш…
він – цілий світ… й на цілий світ – один…
сьогодні – тридцять.. втомлена й красива…
у неї діти… все кудись летить….
цілує ранки… й не повіриш, диво –
все заживає, мамо…. майже.. не болить
їй – п’ятдесят… вона сьогодні.. в мами….
бо не побачити її… найбільший страх….
бо тільки мама …. вміє .. колосками ….
і цілий світ…. лише в її…. очах ..
© Ілона Ельтек
