Вона іде красива, горда жінка, а на душі – від болю ураган…
6
Поезія

Вона іде красива, горда жінка, а на душі – від болю ураган…

Вона іде красива, горда жінка,
А на душі – від болю ураган.
Здається, вже ну зовсім ще хвилинка
Й зірветься серце від пекучих ран.

Усміхнена, вона крокує далі,
Фальшиву маску щастя надягла.
І хто там знає про її печалі,
Який важкенний шлях вона пройшла!

А ще воліє дуже відпочити
Від себе і від бід в її житті,
Але про це не хоче говорити,
Лиш сльози витира на самоті.

Не покидає втома її серце
Й душа ятриться болем з дня у день.
Подивиться на себе у люстерце
І включить диск, що із сумних пісень.

Запросить в гості знову ностальгію
І спомини обіймуть її сум,
Хоч пам’ять вже забути все воліє
Та викинути ввесь тягар із дум.

Але не в силі муку зупинити,
Занурилась в минуле і живе,
А тільки, як доводиться їй жити,
Коли торкає спогад за живе…

Чи то вона не може відпустити
Минулий день… уже ж роки, роки…
Й собі також не хоче щось простити,
Бо впевнена, що є вина таки!

Іде красива й нібито щаслива…
Всередені з собою вже війна.
Та ще чекає, так чекає дива!
І хоче бути справжньою вона!..

© Катріна Рябой