Коли дивлюсь,як люди нарікають, постійно невдоволені життям…
74
Поезія

Коли дивлюсь,як люди нарікають, постійно невдоволені життям…

Коли дивлюсь,як люди нарікають
Постійно невдоволені життям,
На те,що мало нині заробляють
Їх не влаштовує дорожнє покриття

На ціни,комунальні,непогоду,
Холодний червень,сонце не таке…
Ганебна звичка нашого народу
Знецінювати справді головне


Знецінювати всі краплини щастя
Такі прості і звичні у житті
Не помічати,як бузок у біле вбрався
І як малює вітер на вікні.
Все нарікати!Господа гнівити!
Словами небо пробивати наче спис
І вже настільки світ цей не любити,
Щоб ненависть обрати з інших рис.
Коли дивлюсь,як люди нарікають…
Так хочеться їм сонце піднести
Подарувати нехай також знають,
Як може щастя із дрібниць рости.


Як може світ по іншому заграти
Коли плекаєш у душі любов
Коли щасливі в серці координати
Карбують головнішу із основ.


©Аліна Войтенко