Мабуть, найбільший дар – когось любити…
Те відчуття, що йдеш не навмання,
Що маєш ціль, і є для кого жити,
І є кому всміхатися щодня.
І вже нема “чиєсь”, є тільки – “наше”…
Ти поряд з тим, хто рідний, і в думках.
Коли ти любиш, то уже не важить
Ні відстань, ні різниця у роках.
Любов до чоловіка, до дружини,
До сина чи дочки і до батьків…
Це так прекрасно – мати ту людину
Й радіти, що колись її зустрів.
Любити можна віддано і щиро,
Хоч молодий, а хоч уже старий.
Любов сповняє серце наше миром,
Бо для любові нас Господь створив.
Ні, не могли б щасливими зробити
Ні гроші, ані тисяча підков…
Мабуть, найбільше щастя – це любити
І знати, що взаємна ця любов…
© Оля Сапріянчук
