Пізніше.. пізніше… “Я зможу пізніше….”
“Зустрінемось згодом..” – почуємо всоте …
А ми вже не ті…. не чекаємо більше
Не віримо в “завтра”… Не віримо в “потім” .
Ми з часом.. не віримо… в паузи і коми..
Бо навіть себе перепитуєш двічі….
І тихо.. прямуєш у напрямку дому…
Там щиро лиш діти.. нам дивляться в вічі….
“Пізніше пограюсь..”, “пізніше підемо….”
В байдужості також свої серіали….
І діти дорослі.. в них інші вже теми…
Для них наше “згодом” .. на жаль … не настало….
Ми звикли усе відкладати на потім..
Людей.. наче мрії… і мрії… як речі…
Себе ж залишаємо строго в цейтноті
Минуле й майбутнє , зваливши на плечі…
Пізніше… й пізніше…. омріяні дати….
“Зізнаюсь пізніше..”, “поїдемо згодом….”
Лише б не згубити оці координати …
Мовчать адресати.. відкладені всоте ….
А часто.. між ними…. і є.. найрідніші….
де ми.. або нас… хтось бездумно.. втрачає
де ми.. або нас… хтось відклав.. на пізніше
“Відкладені” люди… уже… не чекають .
Бо з часом минають.. всі “згодом”.. й “пізніше”
Дедлайни частіше… підходять до краю….
Крапки вже над “і”. Наостанок напишу :
“Себе … на пізніше …. не відкладають .”
Автор: Ілона Ельтек
