Побудь зі мною, ну хоч трішки,
Серед болю, пустоти,
Я згубила всі доріжки,
І не знаю, куди йти.
Не лишай в холодних стінах,
Вони давлять, як тоді,
Коли дім мені бомбили,
Та й на тілі є сліди.
Почекай, хоч ще хвилинку,
Я боюся темноти,
Звуків, шорохів та криків,
Як не дивно й тишини,
Я вже сонця не сприймаю,
І колишуся у снах,
Я змінилась…. Пам’ятаєш,
Коли ще була жива?
Я сміялась разом з вітром,
З ним побралась восени,
Повінчалась ще й під місяць,
А тоді прийшли вони…
Вся покрита гострим дротом,
Із ганьбою на плечі,
Ти не йди, побудь зі мною,
Доки крила у воді….
© Галина Крижанівська
