Багато зайвого несла в своїх думках,
Потім зробила ”генеральне прибирання”.
Напевно я уже не в тих таки роках,
Щоб перетворювати кожен дріб’язок в страждання!
Не вдалось щось, то інша спроба є –
Чому засмучуватись, хіба легше стане?
Що має статися – буде, бо то моє,
А те, що ні – важливим бути перестане!
Все більше пропускаю мимо вух,
Хай там говорять – що мені до того?
Ні, це не гіршим став тепер мій слух,
Просто з плітками я не маю спільного нічого!
З Богом в душі спокійніше мені,
Думки тепер крізь сито просіваю.
І вже, з роками, маю фільтри запасні –
Хоч важко, та погане – забуваю!
А ще багато є людей таких,
Що просто мріють, щоб мені було погано.
Мріяти можна… Та то їхній гріх,
А я з молитви починаю кожен ранок.
І знаєте, я бачу результат –
Це найсильніший оберіг, моє спасіння!
Серед щоденних негараздів, серед втрат,
Я не збираю більше у душі своїй ”каміння”!
© Людмила Степанишена
