Простіть мене… Занадто емоційна.
Багато накипіло за роки…
Здається часом, ніби дистанційно
Незримий хтось нашіптує думки.
Сама собі, буває, признаюся:
Відвертість понад міру – то пусте.
Відкриєш душу – і сиди, хвилюйся:
А раптом хтось подумає не те?
І наче так. Та досі не навчило.
Ще час для крапки, видно, не прийшов.
Я не даю словам припасти пилом –
У мене з ними більше, ніж любов.
Й коли потрібен вибір – без вагання,
(Хоч хтось би в цьому помилку знайшов),
Усе ж міняю золоте мовчання
На срібло наших трепетних розмов…
© О. Сапріянчук
