Для себе рідної, для себе часу мало,
Усе для чоловіка, для дітей,
Усе для інших і усе – як треба,
І так – із дня у день, із дня у день…
То світла в душу, то поприбирати,
То висушити сльози у людей,
Утішити чи словом обійняти…
І так – із дня у день, із дня у день.
Комусь водиці, а для когось хліба,
І вражень так, щоб на усе життя…
І я – із шкіри (треба чи не треба),
Щоб скрасити комусь земне буття…
От лиш для себе часу не зосталось:
По крихтах розкришилась, як сухар…
А може, власне, і у тому справа,
Щоб душеньку покласти – на вівтар?!
@ #ОксанаКузів
