У круговерті днів, думок, подій,
У круговерті лабіринтів часу
Шукатимеш себе…, але постій,
Не поспішай, не все й не зразу!
Десь, інколи, потрібно підождати,
А інколи, і хтось тебе піжде.
Навчися спершу віддавати,
Аж потім, – вже отримаєш своє.
Твоє – не завжди те, що швидко,
Твоє від тебе не втече.
І як би не було відрадно й гидко,
Ти підожди – усе мине!
І знай, що люди – це створіння.
Від них залежить все й ніщо.
У чомусь – нижчі, в чомусь – рівні,
А в чомусь – вищі всім на зло.
Ти головне на носі зарубай
І жодне стерво слухати не смій:
Завжди свою дорогу знай!
Мисли тверезо. Сміло дій.
Усі ми в чомусь різні і це правда,
Усі ми в чомусь схожі – не брехня.
Живемо вчора, мрієм завтра,
А сьогодення тратимо дарма,
Тому так часто і блукаєм…
А парадокс у чому? – Вам скажу,
Що той, хто якось щось шукає, –
Знаходить голу пустоту…
А той, хто знає, що шукає,
Хоч важко, але йде туди, –
Він рано-пізно досягає
Своєї мрії – грішної мети.
І байдуже, що вона грішна, –
Відносно грішні ми усі,
Зате вона – бажана й втішна,
Бо щастя припідносить для душі.
У цьому й полягає сенс життя:
Знайти себе, пізнати щастя
Й зробити максимум добра
Повз зло й обвалини напасті.
© Василь Фецик
