Вона інакша… зовсім неземна,
З сузір’я невідомих всім галактик.
Чи є такі десь, хто ще зна?
Її душа — як неба клаптик.
Мов астронавт, беру й вивчаю
Той всесвіт, що собі відкрив.
Із дивом вкотре помічаю:
То хто ж тебе таку створив?
Людей, здається, є мільйони,
Чеснот не менше аж ніяк.
Та попри фізики закони,
Її угледів і закляк.
Відкрив по-іншому реальність,
Яка була мені незнана.
Назвав сузір’я Серця Радість,
А зірку ту — Моя Кохана.
© Сергій Ущапівський
