І ще одна зима з снігами котиться,
Кидає сніжки в вікна навмання…
А так весни в холодку пору хочеться,
Та гріє кава і під боком кошеня….
Воно мов з казки, і клубочком бавиться,
І котить ,наче доля, й забавля…
Запутає, впаде і усміхається:
“Розпутай знов, господарко моя!”
Стриба, то знов шалено гониться,
Закотить в кут, розгубиться, шука…
Забрати й посварити його хочеться-
Та в грі – забава й боротьба …
І знов знайде, і так підкине вгору,
То сам сховається в запутаних нитках…
Вже не веселощі, а вибратися горе –
Несу дурненьке на своїх руках…
І де кінець,і де початок нитки?
І зменшився із вовни так клубок!
Розпутать, розірвать і знову шити,
І вишивать рушник з небесних ще зірок!
Долать усе, любити, й далі жити,
І випить кави, ще ковток, ковток…
Навчитись пробачать, зуміть творити!
Відкинуть рій зимових тих думок!
І ще одна зима з нігами котиться,
І кида сніжки в вікна навмання…
І пити каву, смакувати хочеться,
А на руках вже сонне кошеня….
