Живе в мені одна ще жінка,
А, може, навіть не одна.
Якби я знала точно скільки,
А так не знаю і сама.
Одна зі мною любить каву
І на десерт ванільний торт,
А іншій з нами не цікаво,
Бо з нею інший натюрморт.
Ми з нею ввечері, буває,
На кухні вип’ємо вина,
Вона усе про мене знає,
А звідки, то вже дивина.
Одна мене до сліз доводить,
А інша сльози витирає.
(Як дощ і сонце – хоч погоду
собі сама я обираю).
Одна проста, а інша леді.
Десь мудра, десь мале дитя.
Мені не віриться відверто,
Що кожна з них – це інша… я.
©Оксана Бевзюк.
