Я давно Миколо, Миколаю… Під подушкою нічого не шукаю…
113
Поезія

Я давно Миколо, Миколаю… Під подушкою нічого не шукаю…

ДО МИКОЛАЯ…
Я давно Миколо, Миколаю…
Під подушкою нічого не шукаю…
Ти мене, я прошу, зрозумій…

Після зим на весни я чекаю…
Холодами душу не завій…
Прошу я, щоб ранок посміхався…
І промінчик сонця закрадався…

Щоб до ніг туливсь пухнастий кіт…
В філіжанці кава парувала…
І душа до старості співала…
Щоб не відчувала своїх літ…
Щоб не плутала ніколи чорне з білим…
Щоби зрада не спалила крила…
Не замерзла в холоди душа…
Чути хочу пісню солов’їну…
Щоб не рвали вибухи країну…
Не топтала ряст нога чужа…
Щоб добріші стали наші люди…
Щоби злість не розривала груди…


Хай панує правда на землі…
Якщо раптом стрінеш в небі Бога,
Скажеш, що просила я, небога…
Щоб здоровими були старі й малі…
Поклонись, Миколо, йому низько…
Ти коло Всевишнього так близько…
В небо зоряне з надією дивлюсь…
Попрошу любові, щастя й миру…
Утвердити прадідівську віру…
До обох крізь сльози помолюсь…

© Тамила Панасюк