Не кажи, що мені пощастило,
Що про щастя моє ти знаєш?
Скільки гуль у житті набила?
Чим платила за те що маю?
Бо не раз покидали сили.
Були дні, що ночі чорніші.
І частенько в зубах носили
ті, що ніби,були найрідніші.
І подушка в ночі мокріла…
Ти ж не був у моїх чоботях.
Та надія завжди жевріла
Хоч й пішов вже останній потяг.
І коли душа замерзала
вже розтоптана, там під плотом.
Небо блиснуло й прогриміло:
Уставай, полетиш зорельотом.
Були в Бога на мене плани,
я тоді ще про них не знала.
Затягнули давнішні рани.
Набагато мудрішою стала.
Розгорнуло життя вітрила.
Бо така була Божа воля.
Не кажи, що мені пощастило.
Бо у кожного своя доля.
