Ангел-охоронець
У круговерті, що “життям” назвали люди,
Я, як усі – то тішусь,… то страждаю…
Але давно помітив: – завжди й всюди
Чиюсь невидиму присутність відчуваю…
З цим відчуттям – встаю, й лягаю спати…
Хтось, ніби, поруч біля мене, кожну мить…
Де відповідь знайти?… Кого спитати,
Хто гоїть рани, як душа моя болить?…
І, знов, з думками – в сон… Та враз кімната
Промінням засіЯла, як від Сонця!
Посеред ночі – Аура крилата!… –
Побачив Ангела я свого – охоронця…
Спитав я в Нього: – “Ти давно зі мною?
Це Ти зі мною по житті крокуєш?”…
Він відповів: – ” Я тихою ходою
Позаду йду завжди… Та ти не чуєш…
Коли на світ ти Божий появився,
Як тільки Тайну Хрещення прийняв,
Я біля тебе поруч оселився…
Господь мене тобі подарував…
Про мене ж ти згадав лиш раз у році,
Коли день Ангела бурхливо святкував…
А я з тобою тут, на кожнім кроці…
Щоб ти не оступився,… не упав…
Куди би не стелилася дорога,
Які б шляхи в житті ти не обрав,
Вимолював для тебе я у Бога,
Щоб правильне ти рішення прийняв…
І в час, коли за щастям у гонитві
Про мене ти, й про Бога забував,
Коли тобі було не до молитви,
За тебе я у Господа благав…
З тобою й там, в боях… Я був усюди…
Коли ти сЕла з рук ворожих виривав…
Коли летіли кулі тобі в груди,
Я їх крильми своїми відбивав!”…
*
… І так, до ранку… Слухав я, і слухав…
Моє життя… Усе мені згадав…
Мій Ангел плакав… Й шепотів на вухо,
Щоб я завжди про нього пам’ятав…
Я буду руки зносити до неба!…
Я погляд хочу зводити у вись!…
В тобі, мій милий Боже, є потреба!…
До мене Ангелом ще раз, хоча б, з’явись!…
*
Мене ранковий розбудив промінчик Сонця…
Свій дивний сон я вже відправив небесам…
Лиш срібний пил, й прочинене віконце
Підтверджують, що я в житті – не сам!…
Автор: Роман Твердохліб
