Це є щастя моє, і його я так довго чекала,
Я так довго чекала цю осінь і промінь тепла,
Я так довго цю зустріч таємно собі уявляла,
Я й забула, що мала для неї писати листа.
Та, зустрівшись із нею, я сонце своє відшукала,
Закохалась у небо блакитне, у мрії, думки,
Щира осінь моє добре серце завжди надихала,
І тому я з присвятою їй написала рядки.
І тому я чекала її, я чекала на неї,
Я її виглядала в прекрасні і сонячні дні,
Вишивала їй щастя, вона вишивала для мене
Українську сорочку, її дарувала мені.
Дарувала мені жовтий колір свого листопаду,
Дарувала мені своє серце і вірну любов,
І чекала, що я поруч з нею із віршем присяду,
І чекала, що я поруч з нею всміхатимусь знов.
І це щастя я справді зустріла, впіймала із нею,
І це щастя моє, я нікому його не віддам,
Я повірила їй усією своєю душею,
Я повірила їй, і довірилась сонцю й словам.
І це щастя я хочу тепер зберігати назавжди,
Я так хочу писати вірші і всміхатися їй,
Оцій осені щирій, забувши усі негаразди,
Оцій осені щирій, повіривши в здійснення мрій!…
Автор: Вікторія Щербина
