О скільки радості й краси
У теплій посмішці дитячій!
Вона- чистіша від роси!
Промінням сонячне неначе,
У світі темряви і зла
Ясним ліхтариком сіяє!
О скільки щирості й добра!
У ній фальшивості немає…
Вона- мов ліки, для душі…
Знімає втому та тривогу…
Коли на серці йдуть дощі,
Дарунок істинний від Бога
-Усмішка щира на устах
Малої донечки чи сина!
Незримі крила на плечах!
Для щастя й радості причина!
І скільки б болісних думок
В глибинах серця не кричало,
Дитячий ніжний голосок
Незримим сонячним кинжалом
умить їх зможе зруйнувать!
У рідні крихітні долоньки
Всі ваші клопоти забрать…
Коли синок тебе чи донька,
Обійме,скаже:” Я люблю!”
Забудеш всі свої невдачі
І всю невпевненість свою…
І світ прекраснішим неначе
Одразу стане від тепла
Такого рідного серденька…
У світі справді повно зла
Та саме в них таких маленьких
Велика сила врятувать
Цей темний світ наївним світлом!
У теплій усмішці скупать
Усе навколо… Тільки діти
Спроможні бачить чудеса
В, здавалось, геть буденних речах…
Дивитись серцем в небеса
І крила сильні нам на плечі
Ласкавим світлом дарувать!
Насправді нам їх не учити…
Вони нас мають научать,
Як щирим серцем в світі жити!
Якби ми слухали дітей…
Якби частіше дослухались…
То зникли б війни між людей!
У їх вуста Творцем вкладалась
Велика мудрість- джерело
Води цілющої для світу!
Могутнє світло і тепло…
Це все вони– це наші діти!
Такі наївні і прості…
Ще темінь грішну не пізнали…
Найбільша цінність у житті,
Яку ми матимем чи мали…
Якби ми вчилися в дітей,
Дивились б їхніми очима,
Любов всесильна між людей
Давала б крила за плечима!
Спокуси, темрява і гнів,
Зневага, ненависть і зради
Зневіра, осуд, лезо слів
І інші темні серця вади
Були б зруйновані теплом,
Любов’ю, світлом, чистотою
І щирим людяним добром!
Війна за душі…Наша зброя
-Це наші діти! Їхній сміх
-Безцінний Господа дарунок!
Не будем марно в нас самих
Шукати серця порятункок…
Спасіння близько- біля нас:
У теплих посмішках дитячих…
Прийшов навчатися вже час!
Осліпли ми, давно не бачим
Дарунків Господа…А їх
На нашу долю нарікаєм
Ми вчитись маємо у них!
А ми уперто їх навчаєм…
Сліпці…Вкладаєм в їх серця
Іще з дитинства заборони…
Не тепле слово від Творця,
А наші власні забобони…
Не приклад миру, а війни
І лицемірства перед ними…
На все це дивляться вони
Ще поки зрячими очима…
На маски, крики і брехню,
На наші вічні нарікання…
Ми піддаємо їх вогню
Вогню зневіри й хвилювання…
А їхня щирість часто злить…
“Вже час дорослими ставати!”
Маленьким душам так болить…
Власноруч садимо за грати…
Достатньо підлості і зла!
Згадаймо світло те дитяче!
Уроки щирості й тепла
Візьмемо в них… Бо ми незрячі…
Не треба з впертістю закон
Свій власний в діток укладати…
У цьому світі заборон
Вони розучаться літати…
Давайте вчитися в дітей,
Бо нам нема чому їх вчити…
Ми зруйнували світ людей…
Його врятують тільки діти!
© Огнєва Інелла
