Колись, настане сотий листопад через десятки швидкоплинних ро́ків

Колись, настане сотий листопад через десятки швидкоплинних ро́ків

Колись, настане сотий листопад
Через десятки швидкоплинних ро́ків.
Душа достигне, наче виноград,
Задивлена у зоряну високість.

Якщо до того віку доживу –
То буду вдячна небесам за щастя.
Наллю у келих вічну синяву
(Це буде долі трепетне причастя)


Але дожити хочу не одна –
З тобою, любий, йти пожовклим степом.
Без тебе жодна не звучить струна,
А хочеться бриніти їй сонетом.
Розсипле сонце променів каскад
І буде легко… Ні образ, ні смутків.
Лиш у долонях – теплий виноград,
А в сивих ко́сах – ніжний подих рути.
Поглянеш так, як вмієш тільки ти,
Розгладиш хвилі-зморщечки
Цілунком.
На кораблі життя удвох плисти-
Для нас найкращим стало подарунком!


Чекатимуть внучата у дворі
І наші діти… Де ми забарились?
А ми підемо просто до зорі,
Хай повінчає з небом наші крила.
Впірнемо в чисту, сяючу блакить,
Що скоро снігом землю запорошить.
Бо що життя? Одна єдина мить.
Ми знаємо, любов, від нього – довша!

Автор: Діана Гальченко