Ти сказала колись: не люблю́ я уживані речі,
В них наза́вжди лишається частка чиєїсь душі.
І от саме в ту мить, коли спогади ляжуть на плечі,
Люди часто шкодують про те, що ці речі чужі.
І я, раптом, подумав: а що ж нам робити з серцями?
Бо серця́ пам‘ятають усіх, хто заходив до них.
Хтось грязюки наніс, мов на килим брудними ногами.
Ну а хтось з теплотою в тім серці навічно застиг.
Ми пускаємо в серце людей, почуття і тривоги.
Відчиняємо двері усім, хто постукав хоч раз.
Вперто ”юзаєм” наші серця́, як комп‘ютерні ”проги”,
Сподіваючись кожного разу на ще один шанс.
Так влаштований світ, що ”новеньких” сердець не буває,
І гарантій на серце ніколи ніхто не дає.
Бо серця́ – то не речі, вони без любові вмирають.
Ми так прагнемо серед всіх інших впізнати своє.
© А.Штомпель
