Зачарувала осінь падолистом…

Зачарувала осінь падолистом…

Зачарувала осінь падолистом
І ніжністю своїх небесних барв,
Жовтогаряче листя, як намисто,
Виблискує надворі – тут і там.

Вони ідуть-ступають по тім листі
Замріяні, щасливі, що удвох,
Й останні сонця промені іскристі
Теплом усе ж зігріють їх обох.


І меланхолією осінь не злякає,
І не злякає хуртовинами зима,
Бо серце серцю радісно співає
Оду кохання, де печалі вже нема.
Немає місця в серці вже негодам,
Ні смутку, ні осінньому дощу,
Бо те кохання не залежить від погоди,
Воно шепоче : “Я з обіймів не пущу! “

© Світлана Хрищук