А ми проростаємо терням, творячи кривду сущу…

А ми проростаємо терням, творячи кривду сущу…

А ми проростаємо терням,
Творячи кривду сущу,
А потім тії ж зерня
Натрушуєм іншим в душу.

Насіння приймаються сміло,
Пускаючи корінь глибше,
Оковують усе тіло,
І розум, і серце чисте…

І сходять плоди злісні,
Струївші не одну долю!
У власній гордині, звісно,
Беремося ми за зброю!

Воюємо ми зухвало –
Побільше б завоювати!
Півсвіту нам замало,
Цілий же світ – забагато!

У ближнього завжди краще –
Заздрість!.. Вона ненаситна.
Роздаємо свої поради,
Самі ж не вміємо жити.

Для інших – праведні судді
Для себе ж ми – адвокати.
Щоб душі не були у бруді,
Не можна чужого жадати!

Прополюйте думки похмурі,
Не дайте бур’яну прорости!
Посієте насіння згубне –
Такі і пожнете плоди!

©Г.Криштомполь