Заглядає заздрість у вікно,
Вперто тисне ліктями до хати.
Хоч не кличеш, прийде все одно,
бо ж цікавість має усе знати.
Посмішкою двері зачини,
затули молитвою фіранку,
щоб людські розмови не змогли
застоятись біля твого ґанку.
Для душі сім’я – це справжній рай.
Вогнище життя – щасливі діти.
Тільки заздрість черству не впускай,
аби в серці не зів’яли квіти.
© С.Сащук
