Не заздріть один одному , не заздріть

Не заздріть один одному , не заздріть

Не заздріть один одному , не заздріть ,
Бо заздрість поїдає вас самих ,
Ніхто не знає , хто підніметься , хто впаде ,
На свою душу не накличте гнів .

У кожного проблем своїх чимало ,
В здоров’ї , у роботі , у сім’ї ,
Одні мовчать , в секреті все тримають ,
Скидають інші камінь із душі .

Поділяться , поради пошукають ,
Сльозою вмиються , як дуже щось болить ,
А хтось глибоко в собі біль скриває ,
Тамує силою , немов вогонь гасить .

Не заздріть , є багаті і є бідні ,
А негараздів вистачає для усіх ,
В багатого їх набагато більше ,
В біднішого можливо менший їх .

От дивишся і вроді все красиво ,
Розкішний дім і не одне авто ,
За парканом оздоблення масивне…
А в домі крутиться не райдужне кіно .

Тривожний сон і охорона всюди ,
Це свідчить , що багато ворогів ,
Не зазрість , люди , ой , не заздріть люди ,
Свідомий того точно б не хотів .

Чим більше маєш , тим загроза більша ,
А бідний витратить усе що заробив ,
Хотілося б пожити заможніше ,
А хто б житті цього би не хотів .

А ми живем , коли підступна слабість
заглянути в чиєсь чуже життя ,
І наступаєм на колючі граблі ,
Які , відомо , мають два кінця .

У кожного своє життя і доля ,
Не зле й не гладко в кожній є сім’ї ,
Хтось ловить тихо падаючі зорі ,
Хтось борсається вічно у лайні .

Цінуймо те , що маємо сьогодні ,
Цураймося від злісної ганьби ,
Коли ще в силі й працювати годні ,
Тоді немає скрути та біди .

Бо серед нас є ті, хто гірко плаче ,
Комусь життя наче фейєрверк ,
Хтось по світах манрує й більше бачить ,
А є такі, чиє життя як жесть .

Але кінцева для усіх дорога ,
Її зупинка вічна назавжди ,
Там безуспішні гроші й допомога,
І не питають хто ти і який .

Отож чи варто заздрити злобливо ,
Не мати спокою постійного в душі ?
Чи краще жити в спокої красиво
Й добро людське плекати у собі ?

Цінуймо день , цінуймо мить , хвилину ,
Не опускаймось до цинізму і до зла ,
Не забуваймо , що призначення людини ,
З повагою віднестись до життя .

Автор: Тамара Франчук-Шандрук