Ходить по місту стомлена душа, ступає тихо по бруківці мокрій

Ходить по місту стомлена душа, ступає тихо по бруківці мокрій

Ходить по місту стомлена душа,
Ступає тихо по бруківці мокрій.
Хто скаже де кордон, де та межа?
Невже ніхто не знає? Дайте спокій!

Вона підійде стиха під вікно,
Підслухає чиюсь гучну розмову
Про працю та навчання чи майно,
А чи наспівану дитині колискову.

А потім далі містом чимчикує,
Почує гамір в затишних кав’ярнях.
Зайде зігрітися і знову помандрує
Повз Ратушу, будинки і книгарні.

Пізніше прогуляється по парку,
Загляне в вічі грізним добрим Левам.
На всіх парах шмигнула іномарка
Повз Короля. Де його Королева?

І раптом, десь почулись тихі кроки
Такої самої зболілої душі.
Так спацерують по бруківці мокрій,
За руки взявшись, і пішли шукать межі


©️ Оксана Гринчук