Нас часто бентежить пусте.
У цій суєті забуваємо про головне.
Біжимо марафони, щоб першими бути.
Спішимо жити, прагнемо вершини корити.
Вступаємо в бій, хто стоїть на шляху.
Поводимось так, ніби добрих скарбів в нас нема,
А вони у нас є, просто дісталися дна у душі.
Все решту заповнено тим,що вважаємо дуже значним.
З цим ми живемо щодня, проживаємо дні,
Зустрічаємо ранки, радіємо,любимо… та знову не так.
Поки без запрошення у гості не прийде біда…
І тут ти відчуєш, яке то життя,
відчуєш на смак своє кожне буття.
Життя, як годинник пісочний оберне тебе!
Поки сипиться все, що вважав ти святим, біль не мине.
І нарешті залишаться, ті ,найцінніші скарби,що на дні
І збагнеш ти нарешті усе…
Як раніше було, вже не буде ніколи, ніде…
Бо життя не дарма нам уроки підносить,
Щоб ми краще навчились цінувати його!
© Lilia Klym
