Нам хочеться того, чого нема, а те, що маєм, часто не цінуєм

Нам хочеться того, чого нема, а те, що маєм, часто не цінуєм

Нам хочеться того, чого нема,
А те, що маєм, часто не цінуєм.
Що у житті дається задарма,
Ми часом його зовсім не шануєм.


Лиш те, що важко бУло досягти,
Вже бережемо, як зіницю ока.
І як нелегко йшлося до мети,
У пам’яті лишається глибоко.


Життя спішить у даль без повертань…
А ми міркуєм:”Встигнем ще багато!”
Щось відкладем на завтра без вагань,
А щось сьогодні робимо завзято.
Та головне, щоб з добрих міркувань,
Адже якщо з душею починати,
Нема тоді в житті таких завдань,
Яких не можна працею здолати!
Рушій важливий у житті – любов,
Що надихає, творить, стимулює!
Щасливий той, хто вже її знайшов,
Ще щасливіший – хто її цінує!
Життя, звичайно, зовсім нелегке,
А іноді нестерпним аж буває.
Та все ж непередбачене таке:
Приходить радість й сум гіркий зникає.
В нас до життя чимало запитань:
“Чому, за що і як?..” На жаль, не знаєм.
До Господа багато є благань,
А “Дякую” ми рідко промовляєм.


У кожного із нас своє буття,
Є щастя… й біль торкає за живе.
Нема людини, що без каяття
Й без докорів сумління проживе.
Десь помилились, ну а десь згрішили,
Злукавили і провинили теж.
Десь запізнились, а чи поспішили –
Бувало різне у житті… І все ж
Ми люди, нам властиво помилятись
І мудрий той, хто визнає провини
Та вчасно зможе гідно виправлятись,
Немає ж ідеальної людини!


Тому, мабуть, найважливіш з усього –
Перед собою чисту совість мати
І, звісно, найсвятіше із святого –
Сім’ю свою любити й поважати!
Нам хочеться того, чого не маєм,
А те, що маєм – ми не бережем.
Дарма свій час дорогоцінний гаєм,
Ось так ми грішні по життю ідем…


© Катріна Рябой (Катерина Доліба-Рябой)