Жінки не зникають відразу –
по краплі, по міліметру…
Потроху холонуть їх фрази,
і губляться десь фрагменти…
Спочатку в них гаснуть очі,
і більше не світять блиском,
Вони наче зорі ночі – далекі стають,
хоч і близько…
А далі зникає радість,
і сміху змовкає дзвіночок,
І все, що ще має вартість,
ховається в серця куточок…
Частіше мовчить, безмовно,
свій погляд кудись відводить,
,,Щось трапилось?” – ” Просто втома”…
Та з часом вона не проходить…
Жінки не зникають відразу –
вони наче кава, холонуть,
Потроху прощають образи,
й сльозами, як осінь мокнуть…
Така ж і смачна, й ароматна,
і вигляд чудовий має,
Та інша, де діти правду,
вже більше не зігріває…
І, начебто, жінка та сама,
та з часом помітно зміни,
Знай, просто її не стало,
вже майже до половини…
Жінки не зникають одразу…
По краплі, по міліметру…
Спочатку холонуть фрази…
А далі холоне серце…
© Людмила Коротун
