Так хочеться в дитинство і в безтурботне життя,
Хоч на хвилинку пережити, ті моменти буття.
Далеко за обрієм, маленька хатинка,
В думках рідна, для серця картинка.
Багато років, би скинути з пліч,
Полинути у те село, на теплу піч.
Полинути туди і стати птахом,
Там відчувати рідний запах.
Там все таке рідне, теплий хліб на столі,
Там пройшло дитинство і ми в ньому щасливі.
Там пічка із кахелю, дарує тепло,
Час так швидко пробіг, як давно то було.
Туди завжди ведуть стежки й дороги,
Батьківська хата – це як рай у Бога.
Ті гарні роки і наша сільська врода,
Добро і людяність – наша найперша школа.
Якось люди жили, хоч може і бідно,
В той час, для нас життя спливало гідно.
Шкода, що у минулого нема дверей,
Щоб повернутись і обійняти, ще живих людей.
Час пробіг по річці мов пісок,
На жаль виросли ми, з дитячих казок.
@𝓢𝓽𝓮𝓯𝓪𝓷𝓲𝓪 𝓑𝓸𝓭𝓷𝓪𝓻
