Я боюсь погасити надію. Це так страшно, мій Боже, пробач…
1
Поезія

Я боюсь погасити надію. Це так страшно, мій Боже, пробач…

Я боюсь погасити надію
Це так страшно, мій Боже, пробач
Не усе у житті я цім вмію
І, здається, життя – мов палач…


Я боюсь погасити надію
Наче світло у темряві ночі
До останнього подиху вірю
Як вдивляюсь, часом, життю в очі…


Я боюсь погасити надію
Бо вона – це останнє в мені
Що живе і, часом, ледве тліє…
Скільки днів у моєму житті…
Я боюсь погасити в очах
Вогник віри у щастя, у завтра
Що в душі? – та хіба на словах
Розказати я зможу, направду…
Я боюсь погасити, ти знаєш?
Погасити надію свою
Відчуваю і Ти відчуваєш
Відчуваєш усе, чим живу…
Я не сильна, хоч, часом, такою
Мене бачити звикли усі
Я жива, я жива і до болю
Мені страшно, так страшно в житті…


Я боюсь погасити надію
Скільки років живу нею я
Знаю я, що у мене Ти віриш
І даруєш прекрасне життя…
Я живу, Боже мій, знаю чуєш
Та зі мною, Ти, вкотре, мовчиш
І від бід у житті знов рятуєш
Наче ангел – ніколи не спиш…
Я боюсь погасити надію
І у, Тебе, я приклад беру
Знов і знову життю цьому вірю
І босоніж по ньому іду…
Відчуваю усе під ногами
Біль, образи, самотність розлук
І болять, так болять, часом, рани…
Чую серця свого тихий стук…
Розумію, пробач, розумію
На життя нарікаю – грішу
Ти пробач, що живу так, як вмію
І боссоніж життям цим іду…
Я боюсь погасити надію
Я падінь у житті – не боюсь
Я боюсь погасити надію
Ні на мить, чуєш, я не здаюсь…


Часом, знову життя я вивчаю
Відкриваю я чистий листок
Що писати на нім? – я не знаю
Це покаже життя …урок…
І на аркуші чистій, здається,
Моя біль всього мого життя
Ти не бачиш, нажаль, мого серця
Ти не чуєш мої почуття!!!
І за спиною судять Нас люди
Подивіться в свої дзеркала!
Бо ніхто з Нас не знає, що буде
І у кожного своя душа…
Я боюсь погасити надію
Боже мій, ти пробач за усе !
І коли я, часом, вже не вірю
Ти тримаєш мене за плече…
Я з Тобою, я, вкотре, з Тобою
Все Тобі, що в душі – розкажу
Я боюсь погасити надію
Що не так, що не так – я живу…


Автор: Завидовська Г.С