Через сотні доріг обійми її, Боже.
І з лиця забери непомітну сльозу.
Обійми, бо я зараз обняти не можу.
Хоч і дуже б хотілось – відверто скажу.
Через сотні кварталів постукай у двері.
І до неї угості зайди хоч на мить.
Розкажи їй про кожен мій вірш на папері.
Й придивися за нею, коли вона спить.
.
Через всі літаки і пусті аеропорти.
Перейди як до неї приходив завжди.
Крізь озера, моря, океани і пОрти.
Я не можу обняти
то Ти
обійми.
.
©Bogus’ Fesyk | Богдан Фесик
