Хтось ніколи не скаже :« Мамо!»
Хтось у дім уже свій не зайде,
Не обійме дитину й кохану,
Перемоги хтось теж не діжде.
Хтось вже хліба не візьме рукою,
Не торкнеться дитятка свого
І не ступить своєю ногою,
Хтось не бачить і світу цього.
Хтось вже мамою більше не стане,
А когось не чекають батьки.
Весну бачив хтось вперше й востаннє,
Розірвало когось на шматки…
Хтось ніколи не зможе онуків
На коліна собі посадить…
Хтось ніколи не знав таку муку,
І усім, як ніколи, болить.
© Катя Сорока
