Я – дОнька, мама, але більше не онука!
33
Поезія

Я – дОнька, мама, але більше не онука!

Я – дОнька, мама, але більше не онука!
Ніхто мене вже нею не назве!
Ідуть роки, а біль, печаль і мука
На дрІбні шмаття душу мою рве!

Нема бабусі, і дідусь пішов у вічність…
Давно. Та не змиритися ніяк.
Покинули й шугнули в потойбічність,
Лиш час від часу, з снів даючи знак.


Я дОнька, мама, але більше не онука!
Роки пройшли, немов би одна мить!
Не візьме вже дідусь мене за руку,
Й так без бабусі серденько щемить!..
Усе в минулому, та в пам’яті на віки,
Нема заміни тій любові й доброті!
Болить. Не допоможуть тут ніякі ліки.
Просто онукою я більш не буду у житті…


© Людмила Степанишена