З мільйон шляхів, із тисячі стежин,
З мільярдів зір, що долею зоветься,
Є та, яку створив для тебе Бог,
Є та, яка лише тобі дається.
Ти йдеш за нею..падаєш.. встаєш..
І кожна рана, не така як інша,
Ти по-своєму це життя живеш,
Та знаєш..так як є не буде більше..
Аби ще рік і не один..аби..
Аби ще день, щоб встигнути набутись,
Із тими, що життя тобі дали,
Із тими, щоб життя як є відчути,
Прожити так, як хочеться тобі,
А не комусь..а не комусь так жити,
Аби ще вічність.. як нам до зорі..
Аби ще день на світ цей надивитись..
© Ліна Процик
